Паровозний вірш

Не пустять ма’ поетів-скептиків до раю,
Проте й у пеклі їм співається не гірш.
А я, уїдливих ідей коваль, ладнаю
Свій дисидентсько-паровозний вірш.
Цей віршик хай усім буде наука,
Запроданцям влетить розпечено до вух,
Тим, хто не знає дати Акту Злуки
І на живий плювати хтів ланцюг.
Усім, для кого головне – це срібні гроші,
Весь сенс життя – напхати гаманець
Не варто “Мерседесом” їхати на прощу,
їм все одно з веління Божого кінець!
Отим лукавим, що мішки понабивали
Піском фінансів, висівками лих.
Державні фарисеї і новітнії вандали,
Яких від слів про чисту совість душить сміх!
Я певен, нашу б молодь заплювали,
Спалили б заживо, лишилась лиш зола
Ті лихварі, по-модному – “Кидали”,
Якби ця молодь іншою була.
Якби та молодь менше випивала,
Відвідувала бари і кіно,
На шию менше одягала би металу,
І гроші батьківські не тринькала б у казино!
Ось в чому сутність світла раю:
Туди протиснутись споживчі дурні не змогли б,
А якщо там вони вже, то я отак не граю!
Тоді хай молодь – демократські пси, а я – таліб!
Тоді побачимо, чий меч одержить гору:
Ваш – самокруток баксових сувій,
Чи, зроблений з титану сліз і крові,
З поту трудівників, могутній мій!
Тоді кати побачать, бусурмани,
Ті заяложені, смакують що вино,
Що ланцюги вдягають і бандани
Що захлинаються стодоларовим сном!

Мені багато думати не треба:
У вас грошей – хоч греблю цим гати,
А в мене – пісеньок образливих на греблю –
Всім вистачить туди і всім сюди!
Аж по той бік брудного океану,
У дикий край незвіданих морів
Хай долетить прокляття безталанне,
Не спіймане гачками упирів.
Я не поет, не вірю в кляте пекло,
Я не співець: нема у мене сліз.
Душа моя все пнеться, де їй тепло,
А я чагарником депресії поріс.
Повідпадала мужність, зникне чесність –
Дегенерація тотальна творчих сил…
Тепер тим, хто у воді гниє, безпечно:
Не зможе їх спіймати шепіт вил.
Мені найлегше – написать звеліли
Цей паровозний вірш.
Я написав.
Та дна болота бід, що наш народ заїли,
Строфою однією мало не дістав!
Навіщо гонор до скарбниці залу слави,
Якщо він вщерть заповнений багном!
Покиньмо ж враз в степах ловити гаву.
Ми надлригнічені цим летаргічним сном!
Наш Президент, Гарант всіх Конституцій,
Сувій проблем хай розбира скоріш!
До наших лав же неодмінно прийде успіх,
Постане в серцях наших цей скорботний вірш!

Найперша друкована публікація Олексія — творча. 2003 рік.